Історія училища

  

Зручно та затишно розташувалось ПРОФЕСІЙНО–ТЕХНІЧНЕ УЧИЛИЩЕ №36 смт Новгородка на околиці мальовничого, українського невеличкого селища міського типу. Як реліквія зберігається в училищі Наказ №80 від 21 липня 1955 року по Кіровоградському обласному управлінню трудових резервів про створення в Новгородці училища механізації сільського господарства. З цього наказу і розпочався відлік історії ПТУ №36.   До речі згадати, що старий корпус училища є історичною пам’яткою архітектури ХVІІІ ст.Була колись тут бурса «церковно-приходська школа», яка готувала дячків для церков. В Олександрі­йському повіті спочатку було запропонов­ано заснувати дві другокласн­і школи — одну в містечку Новгородці­, другу — в місті Олександрі­ї, де у 1896 році Міська Дума виділила для цієї мети 4 десятини землі. У липні 1898 року з Училищної Ради Святішого Синоду були отримані не тільки дозволи на влаштуванн­я цих шкіл, але й плани шкільних будівель і значні суми на будівельні­ матеріали й роботи. Для нагляду за будівництв­ом була затверджен­а будівельна­ комісія. Все було готове для здійснення­ проектів, але сталося так, що будівництв­о в м. Новгородці­ протягом осені 1898 та літа 1899 років було завершене і школа у вересні відкрита, Олександрі­йський же проект був призупинен­ий, а потім його і зовсім відмінили.

Безымянный

 Пізніше був тут агрономічний технікум, який випускав кваліфікованих агрономів. А в 1955 році корпуси колишнього технікуму заповнили юнаки та дівчата в чорному, форменому одязі. В Новгородці з’явився новий навчальний заклад – училище механізації сільського господарства №6, яке увійшло до системи трудових резервів, а пізніше – профтехосвіти.

 Матеріальна база складалася з учбового корпусу – 4-х класних кімнат, спортивного залу, їдальні, бібліотеки, складів, сільськогосподарської техніки. Очолив його Сергій Сергійович Кутирін учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер бойових орденів і медалей. Безымянный2

І все ж уже в перший рік свого існування училище випустило: трактористів – машиністів – 234 кваліфікованих робітників; механіків–комбайнерів – 58 кваліфікованих робітників. З року в рік міцнів, набирав ходи навчальний заклад. В 1964році училище механізації сільського господарства стало називатися сільським професійно–технічним училищем №6. Основним завданням педагогічного колективу було вивчення передового досвіду, впровадження нових методичних розробок, включатись в соціалістичне змагання. Інженерно-педагогічний колектив оновлювався, поповнювався молодими працівниками. Працювати в училище прийшли його випускники 1957року: Прижигалінський М.Г., Резніченко П.С., В.Ю. Шульга, Баранько Б.О., Петров М.С. Від часу свого утворення освітній заклад забезпечував спеціалістами для сільського господарства п’ять районів області: Новгородківський, Петрівський, Долинський, Компаніївський і Кіровоградський.

В 1969 році училище очолив Леонід Михайлович Косяченко. Пропрацював на посаді директора 29 років. Дві вищі освіти – інженерна і педагогічна. Високоерудована людина, ентузіаст, здібний організатор. В той період було збудовано: лабораторний корпус, стрілецький тир, спортивний зал, газифіковану котельню, 5 – ти поверховий гуртожиток на 360 місць. Розпорядженням Президента України від 17.02.1999р. №30 призначена Державна стипендія, як видатному діячеві в галузі освіти.

Це були роки інтелектуального росту інженерно-педагогічних працівників училища. Багато викладачів і майстрів в/н за свою плідну працю удостоєні урядових нагород і почесних грамот: майстрам в/н П.С. Резніченку та В. Н. Солохі було присвоєно звання «Заслужений майстер профтехосвіти» та «Заслужений працівник профтехосвіти УРСР», викладач агрономії Є.Ф. Губченко нагороджена медаллю «За доблесну працю», неодноразово друкувалась в журналі «Профтехосвіта», ділилася передовим досвідом обробки піддослідних ділянок з колегами із інших республік. Досвід роботи викладача спецдисциплін М.Г.Прижигалінського по проведенню лабораторно-практичних занять був узагальнений обласним навчально–методичним кабінетом. Після закінчення інституту і до виходу на заслужений відпочинок працювали в училищі викладачами спецдисциплін подружжя В. К. Губченко , Є. Ф. Губченко, викладач «Правил дорожнього руху» М.Г. Репешко, викладач української мови та літератури Л.М.Легенька, викладачі спец дисциплін А.Б.Осіковський, М.Г. Прижигалінський, заступник директора з виховної роботи К.Д. Бондаренко, викладач В.Ю.Шульга. В 1972 році в житті навчального закладу сталася визначна подія: він став називатись середнє сільське професійно – технічне училище № 36. Додалося лише одне слово, а як докорінно воно змінило статус. Світлий струмінь інтелігентності, культури внесли в училище викладачі загальноосвітніх дисциплін: Л.М. Легенька, С.І. Сіренко, Т.А.Бойко, К.Д. Бондаренко, А.Б. Осіковський, Л.О. Ібрагімова, Т.Й. Либідь, В.Н.Удовиченко , О.Г.Мельніченко, Л.Г.Азамат. Тепер випускники разом з посвідченням механізатора отримували і атестат про середню освіту.

Не можна не згадати про гуртки художньої самодіяльності, роботу яких вели Т.В. Білякова, В. Бакатнюк, М. Ю. Кузьменко. Адже художня самодіяльність – це непросто реалізація хобі для учня, це елемент системи виховання. Учні прилучалися до справжнього мистецтва, чарівну силу якого заперечувати марно. Допомагали орієнтуватися в книжковому царстві, навчали тримати точний курс у величезній кількості книг, що створило людство за багато століть свого розвитку бібліотекарі: М.Т.Карпенко, В.Н.Ткаченко,  Шевченко З.В.                          Для багатьох учнів стала другою мамою вихователь гуртожитку Л.М.Нестерук. З року рік інженерно-педагогічний колектив обновлювався, поповнювався випускниками училища: Г.С.Орлов став викладачем спецдисциплін, майстрами в/ н О. М. Солоха та І. А. Недеря.

З 1984 року училище стало називатися середнім профтехучилищем №36. В 1987 році училищу вручений диплом ІІ ступеню Держкомітету СРСР по профтехосвіті і Міністерства сільського господарства за досягнуті високі показники у Всесоюзному огляді – конкурсі учбово-виробничої діяльності навчальних закладів сільських профтехучилищ. Зі стін училища вийшло багато випускників, які знайшли себе та досягли успіхів у різних сферах. Це передусім гарні господарі – фермери: Петро Прокопчук, родина Підкуль (це ціла хліборобська династія), Олександр Литвин, Олександр Політаєв, Анатолій Пасічний, Олег Лісняк. Успішні підприємці: Олександр Орлов, Олександр Галушка, Валерій Гук, Володимир Скрипка, Ігор Поточенко, Віктор Смаглій. Училище пишається своїми випускниками: Олександром Сирицею – працює Новгородківським селищним головою; Юрієм Рачкелюком – суддя Новгородківського районного суду; військовим офіцером Збройних Сил України Юрієм Гояном ; офіцером генерального штабу воєнно–морських сил Росії Федором Кузнєцовим; військовим льотчиком Сергієм Галушкою; генералом СБУ Валерієм Гончаром; засновником та тренером патріотично-спортивного клубу «Егіда» Олегом Вєтровим.

В 1969 році його очолив Косяченко Леонід Михайлович. Пропрацював 29 років на посаді директора. Це були роки розквіту, достатку, творчого злету. Дві вищі освіти інженерна і педагогічна. Високо ерудована людина, ентузіаст, здібний організатор. Це були роки інтенсивного будівництва та зміцнення матеріально-технічної бази.

Достатньо сказати, що наше училище по матеріально-технічній базі займало 2-ге місце в бувшому Радянському Союзі, серед профтех училищ. В той період було збудовано: навчальний корпус на 15 класів, лабораторний корпус, їдальню, гараж, стрілецький тир, спортзал, газифіковану котельню, 5-ти поверховий гуртожиток на 360 місць.

Лише за один 1986 рік училище придбало 13 новеньких тракторів, 2 комбайна, багато сільськогосподарського інвентаря. Це дійсно був розквіт.

Леонід Михайлович Косяченко — „ відмінник народної освіти», „ заслужений працівник профтехосвіти,,» нагороджений медаллю А.С Макаренка в 1990 році. Нині він на заслуженому відпочинку, але як і завжди приймає активну участь в політичному та громадському житті. Він депутат районної ради.

З року в рік інженерно-педагогічний колектив обновлювався, поповнювався молодими спеціалістами. В 1987 році училищу вручений диплом ІІ ступеню Держ комітету СРСР про профтехосвіті і Міністерства сільського господарства за досягнуті високі показники у Всесоюзному огляді конкурсі учбово-виробничої діяльності навчальних закладів сільських профтехучилищ.

  За час свого існування училище підготувало 15 тисяч трактористів – водіїв , слюсарів з ремонту с/ г устаткування, кухарів, лаборантів, садоводів, робітників фермерських господарств.

Важко перелічити всіх, хто своїм трудом, навчаючи та виховуючи молодь створювали авторитет навчального закладу. Багато змін відбулося за ці роки та незмінним залишається одне – атмосфера людяності , тепла, турботи про дітей, прагнення передати їм все краще.

З 2012 року директор училища є  Олег Миколайович Вєтров.